+38 (050) 044-88-34 Связь с аудитором!
 
19 | 04 | 2021
Аудиторская компания Прайм Аудит

Неуплата НДС поставщиком – не повод отказать в кредите покупателю

Тема законодательства «…неуплата НДС поставщиком – не повод отказать в кредите покупателю»
Предмет спора Предприятие отнесло к налоговому кредиту суммы НДС по операциям с контрагентами – учредительные документы которых впоследствии были признаны недействительными; - которые не вносили НДС от покупателя в бюджет.
Позиция предприятия-ответчика Налоговый кредит подтверждён налоговыми накладными. На момент их выписки продавцы имели свидетельства о регистрации плательщиками НДС.
Позиция налоговой инспекции Одним из обязательных оснований для включения сумм в налоговый кредит по НДС является уплата этих сумм в Государственный бюджет Украины.
Что решил суд Поддержал предприятие: оно не несёт ответственности и, в частности, не теряет права на налоговый кредит из-за неуплаты налога продавцами.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.01.2009 р.

N 21-1578во08

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ, розглянувши скаргою ТОВ справу за його позовом до ДПІ у м. Херсоні (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:

У березні 2006 року ТОВ звернулося до ДПІ з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2005 р., яким зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на 262900 грн. 48 коп. та застосовано штрафні санкції у розмірі 112551 грн. 63 коп., і від 21.10.2005 р. про застосування штрафних санкцій з ПДВ у розмірі 18898 грн. 61 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ послалося на те, що бюджетне відшкодування не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Підставою для погашення бюджетної заборгованості позивач уважав відомості, наведені в податковій декларації платника податків за звітний період <...> На думку позивача, він має право в будь-який час після виникнення бюджетної заборгованості вимагати її сплати. За жовтень 2003 р., квітень, липень, серпень 2004 р. ТОВ узагалі не одержало бюджетного відшкодування з ПДВ. За вересень 2004 р. йому відшкодовано ПДВ частково у розмірі 2274179 грн. із заявлених 3000000 грн., а за жовтень 2004 р. - 2295306 грн. із заявлених 3500000 грн.

<...> У скарзі про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 частини першої ст. 237 КАСУ, ТОВ порушило питання про її скасування та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. На обґрунтування доводу про неоднакове застосування касаційними судами положень ст. 7 Закону про ПДВ скаржник послався на практику ВАСУ та ВСУ в аналогічних справах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційними судами одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ бере до уваги наведене нижче.

ВАСУ, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що фактично до Державного бюджету України не надійшли суми ПДВ із сумнівних операцій за участю СПД, держреєстрацію яких скасовано в судовому порядку через те, що вони не сплачували податки та не звітували перед податковими органами. Низка підприємств, які поставляли позивачеві товари за договорами, є фіктивними, тобто судом установлено недійсність їх установчих документів і свідоцтв платників податків з моменту реєстрації; інші ухилялися від сплати податків, унаслідок чого останні до бюджету не надходили. Тому суму бюджетного відшкодування, заявленого у звітних періодах, коли було укладено угоди з фіктивними підприємствами, визнано податковими органами завищеною та у зв'язку з цим застосовано штрафні санкції.

Відповідно до пп. 7.4.1 ст. 7 Закону про ПДВ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з пп. 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Помилковим є висновок судів про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів одних контрагентів позивача, які видали податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими його контрагентами.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Суди не спростували доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15.05.2003 р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У п. 1.3 ст. 1 Закону про ПДВ платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Водночас за змістом частин четвертої, п'ятої ст. 11 КАСУ суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У цій справі апеляційний суд дійшов висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ДПІ, ухвалюючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у ДПІ докази, які підтверджують її доводи стосовно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо ДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами четвертою, п'ятою ст. 11 КАСУ, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною першою ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

У разі підтвердження доводів ДПІ про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Суди цю обставину не врахували, доводи ДПІ про безтоварність операцій та їх фіктивність у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

На підставі викладеного ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 241 - 243 КАСУ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ постановила:

скаргу ТОВ задовольнити частково.

Ухвалу ВАСУ від 30.07.2008 р., постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12.09.2006 р., постанову господарського суду Херсонської області від 16.05.2006 р. скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий

В. Кривенко

Судді: В. Маринченко, П. Панталієнко, І. Самсін, О. Терлецький, Ю. Тітов